Лесик слухав приятеля з роззявленим ротом. А коли Гарник зробив паузу, щоб перевести подих, Петро поцікавився:
– Справді цікаво. – закивав головою хлопець. – І скільки грошей ви так перевозили? Десь тисяч з сорок на наші гроші було?
– Слухай, ти що? – завівся Гарник. – Та за сорок тисяч, я б навіть не хотів братися за цю справу. Там десь, мабуть добрих півмільйона гривень.
– Півмільйона? – сумніваючись, Лесик скривився у посмішці. – Та звідки б там взялося стільки?
– Так авіачастина, то тобі не таксопарк, де один слюсар по п’ять автомобілів крутить. Кожен літак обслуговує десь чоловік з п’ять. У нашій частині якщо тисячі офіцерів не було, то вісімсот – гарантовано. А зарплата у них велика, в середньому десь близько пів штуки. На загал якщо півмільйона на місяць не назбирається, то десь близько коло того. Так що по тридцять тисяч доларів на брата можна взяти гарантовано. Якщо й не більше…
– І що по такі гроші відправляють солдатів з незарядженою зброєю?… – сумніви то покидали Лесика, то знову закрадалися в його душу.
– А хто знає, що у солдатів зброя незаряджена? Це ж державна таємниця. – хитро посміхнувся Гарник. – У керівництва частини розрахунок на те, що більшість грабіжників відлякує наявність зброї у руках солдатів. А якщо хтось по серйозному вирішить зірвати цей куш, то тут і зброя не допоможе. Тож у нас є шанс скористатися цим і легкою кров’ю здобути гроші. Як ти дивишся на це? – Гарник звернувся до Каратаєва.
– Не впевнений чи у нас ще колись буде така можливість? – зізнався Вадим, поглядаючи на Лесика.
– Не знаю. – засумнівався Петро. – Але ж у офіцера пістолет все ж таки заряджений.
– Це дрібниця. – Гарник махнув рукою. – Одного офіцера можна нейтралізувати. А солдати й самі повтікають.
– У тебе усе так просто. – здивувався Лесик, похитуючи головою. – І де це ти плануєш робити? Біля банку? Так там своя охорона – це раз. І по-друге, побачать щось не те, і відразу ж ментів викличуть.
– Ти за це не переживай. Я знаю тихе місце де можна їх брати з грішми. Але ці деталі будемо обговорювати лише в разі твоєї згоди.
– У тебе усе просто і легко. Але мені треба подумати. Це ж пограбування. – важко зітхнув Лесик. – Якщо якийсь прокол, то ніякими грішми тоді від тюрми не відкупишся.
– Якщо братися за цю справу, то потрібно братися вже. – заявив Гарник.