Коротун у робі відірвався від вмісту чашки, яку він вивчав, сумно тримаючи перед самим носом, як всі короткозорі, тимчасово позбавлені окулярів, і натомість втупився у Мбете Лакембу.
Якщо спочатку він явно припускав, що темна масна рідина в чашці рано чи пізно перетвориться на каву, то зараз одному Богу було відомо, на кого він мав намір перетворити розжирілого старого.
– Добрий ранок! – коротун сумно пожував обкиданими простудою губами. – Мене звати Флаксман, Александер Флаксман. Доктор іхтіології. Сідайте, будь ласка, до мене, бо я скоро здохну від нудьги і не дочекаюся катера.
– Лакемба, – кинув старий, сідаючи навпроти.
Приреченість світанку мало-помалу просочувалася досередини, і ніздрі жерця тріпотіли, ловлячи сморід долі.
У бляклих очицях доктора Флаксмана спалахнули підозрілі вогники.
– Лакемба? – перепитав він і навіть відсьорбнув із чашки, чого раніше зовсім не збирався робити. – Мбаті Лакемба? Явуса але Соро-а-вуравура?
– Мбете Лакемба, – байдуже поправив старий. – Мбете, матангалі-мбете. Явуса На-ро-ясо. Туна-мбанга ндау лавакі. Оро-і?
Однорукий Кукер за шинквасомстойкою спохмурнів і подлубався пальцем у вусі.
– У моєму закладі говорять нормальною мовою, – буркнув він. – А хто хоче плюватися всякою поганню, хай вимітається на вулицю.
Було помітно, що коротун встиг неабияк остобісіти Вільяму Кукеру, який і без того не вирізнявся поступливістю; просто раніше не знаходилося приводу присікатися до доктора іхтіології.
Кава йому не подобається, розумнику…
– Він запитав: чи не є я Лакембою з касти воїнів? – старий навіть не обернувся до розлюченого Кукера. – І чи не належу до спільноти «Тих, що збирають данину зі всього світа»? А я відповів, що від зачаття належу до касти жерців, матангалі-мбете.
– Саме так, – хихотнув коротун. – І ще ви додали, що у «того, хто випорожнюється камінням», препогана вимова. Думали, я не знаю діалекту Вату-вара?!
Жрець промовчав.
Розчаровувати гордого зі своїх знань коротуна було нижче гідності правильної людини – крім того, тоді довелося б пояснювати, що у «того, хто випорожнюється камінням» погана не лише вимова.
За «ндау лавакі» на батьківщині Мбете Лакемби викликали на поєдинок у рукавицях, вкритих акулячими зубами.
Оро-і?
– П’ять років, – похвалявся між тим Флаксман, – п’ять років свого життя я віддав вашим скелям, вашим бухтам і мілинам, і в першу чергу, вашим таємницям, шановний Мбете Лакемба! Якби мені хто-небудь сказав тоді, що спливуть роки, мене змиє за борт і я опинюся на забутому Богом і урядом Штатів острівці, де зустріну спадкового жерця зі спільноти На-ро-ясо, «Тих, що керують акулами», – присягаюся, я розсміявся б і плюнув йому межи очі!..