Підтягую ногу, спираючись руками об підлогу, при цьому влізаю в щось липке – а, це Стас кухоль з пивом розбив, на скло б не напоротися! – і поволі встаю, піднімаючи опухлі повіки. Й одразу хапаюся рукою за стінку, щоб не впасти знову.
Біля дивана, оббивка якого була пошматована на клапті, лежав скривавлений Стас, неприродно вивернувши голову. Живіт його був розпоротий, частина нутрощів вивалилася на паркет. Праву руку було відірвано по лікоть, з культяпки ще сочилася кров, змішуючись з пивом з розчавленої восьмилітрової каністри. Ось у що я вліз…
З-під уламків столу стирчали ноги в кросівках. Самі ноги, без тулуба. До правого «Адідаса» прилип риб’ячий плавник.
Коли я виблював усе, що було в мене в шлунку, я насилу розігнувся й побрів у передпокій, до телефону. Телефон, на щастя, зацілів. Я переступив через когось з величезною рваною раною на спині й узяв слухавку. І лише тут звернув увагу, що пов’язка як і раніше акуратно закриває передпліччя лівої руки. Може, я її насправді не знімав?..
* * *
Молоденькому сержанту відразу стало погано, і немолодий лікар із «швидкої допомоги», що приїхала з ними, хвилин сім приводив його до тями. Доки вони там возилися, кремезний капітан із серйозним обличчям відвів мене убік і почав ставити питання. Я чесно вдовольнив його цікавість, змовчавши, щоправда, про випадок з пов’язкою – не вистачало ще, щоб цим зацікавилася міліція. Уважно вислухавши мене, капітан разом з сержантом, що прочумався, відбув оглядати місце події. Блідий сержант припустив можливість п’яної бійки, спіткнувся об розірваного Стаса і решту часу похмуро мовчав.
Конец ознакомительного фрагмента.