Піднявшись на пагорба, минувши зруб і ворота, ватага розділилася. Хлопці отамана відлучилися до Сповідьського куреня, сам Могила запропонував Тарові відпочити перед Радою і пішов у центр, до церковної площі та кола домівок старшин. А князь поплівся до свого Затоцького куреня.
* * *
Не дивлячись на вдалі рейди до Комарану, наймацькі походи на захід Аін – Хвиля так і не став заможним старшиною. Єдине, що він дозволив собі – зайняти проміжну ланку маломашів, що знаходилася між привілейованими зимівниками10 і голотою11. Маломаші мали у власності невеличкі рибальства або скотарства. Інколи в їх розпорядження потрапляв водяний млин. Саме останній і викупив два роки тому Хвиля, аби хоч трохи прикрасити життя комерційною складовою. У глибині душі Якову те було не треба. Він придбав млин, бо того потребував статус. Насправді ж, його думки цілком поглинули мандри й військова справа. Хвиля бажав прожити життя лицаря, але саме такий шлях і довів його курінь до загибелі, а Якова – до чахотки та згодом – до Перехрестя.
* * *
Коли Тар умостився, серед спустілого Затоцького куреня, який і досі пустував з низки несуттєвих причин, до його навідався Гармак, січовий писар. Ще з дверей Тар почув, як маленький кругловидий чоловік у червоному кунтуші із візерунчатим жупаном дріботів по підлозі.
– Що сталося? – запитав князь, перекрутившись на інший бік, аби бачити писаря.
Кругловидий присів навколішки біля ліжка. Тар здивувався. Те не дуже походило на манери Кирила Гармака, писаря і другої людини на Січі. Тож, аби не видати подиву і зацікавленості, вочевидь, у цікавій справі Тар, потерши, знов заплющив очі.
– Когут! – викрикнув пошепки Гармак та почав смикати удавано незацікавленого Тара, аби останній швидше просинався. – Когута прокляли.
– Та невже?
– Ось тобі хреста.
Гармак наспіх перехрестився, від чого ледь не впав.
– Тіло пала? Гарячка? – сонно уточнив князь.
– Де там, – писар махнув рукою. – Він пити не може.
– То треба до того менше було, – пасивно протягнув Тар, досі не бажаючи підводитись.
– Ти не розумієш! – спалахнув писар.
Але Тар відсік.
– То поясни.
Гармак підвівся, у колінах затріщали кістки. Кругловидий щось буркнув на той рахунок, а потім швидко вмостився на ліжко біля ніг князя. Кирило вирішив усе ж пояснити детальніше, бо було схоже, наче Яків й справді не міг повірити у прокльон.