Дитячi мрiї. Вiршi - страница 2

Шрифт
Интервал
Росте білЯ ріки
І дивиться у водоньку
На усі боки.
У пурпур вся наряджена,
Сумна була тоді.
І місяця зображення
Відбилось у воді.
Скажи мені, червононько,
Сумуїш ти чому?
«Така вже м̀оя доленька —
Залишили саму…»
Січень, 1999р.

У лiтнiй вечiр

Настав літній вечір; дзижчать комарі
Все жалять, і жалять, і жалять.
І навіть вітрець не гуде в димарі,
А я в тишині комарів б'ю без жалю.
Над полем і місяць рожевий он сходить;
Він ллє на хмариночки сяйво своє
І колесом котиться по небозводу,
І жовтим промінням хмаринки він б'є.
Шумить у травичці густій сонний вітер,
Вже сон випуска з рукавів своїх чари.
Над полем стемнілим і місяць не світить,
Бо він заховався у сивії хмари.
Ось л̀ише я тільки так сильно гукну
У ту далечінь, де стоять темні гори,
До мене в ту мить крізь шовкОву пітьму
Озветься луна із гірської комори.

«Сьогодні рано потемніло…»

Сьогодні рано потемніло,
Зірки полискують несміло
Крізь хмарок тріщини, що вкрили
Все небо, наче пінні хвилі.
Рожок свій місяць нахилив,
На хмарах сяйво він розлив,
І дивиться згори униз,
І треться об небесну вись.
Вже синя мла с усіх сторін
Повзла. Згущалась ночі тінь.
Ворони тихо над хатками
Кружляли мірними кругами.
І сяйво місячне вело
На стрісі хоровод. Село
Затихло, і чудовим сном
Усе живе вже спить кругом

«Хтось може врятувати світ?..»

Хтось може врятувати світ?
Він повний горя, лиха й бід.
Якби я, Боже, тільки міг,
То я б його вже переміг.
Не янгол я, а лиш бідняк,
Що я зроблю, коли все так?
Якщо це зло не зупинить,
Світ може зникнуть в одну мить!
Лютий, 1999р.

Сутiнки

Настала ніч – і скрізь червоно.
Місяць жевріє, хмарки небо вкрили.
Сутінки скрізь простяглися чудово.
Тіні тремтять i шумлять вiтра крила.
І де-не-де в хмарках полисне
Блискавка раптом – небесная кара.
Темінь тканиною чорною висне.
Небо нічне пломеніє все жаром.
Садок чудовиськом чорніє.
З нiчкою мiсяць кружляє у вальсi,
Ковза по хмарці, неначе по мрії,
Ватою хмарною він укривався.
Вже різнобарвний ніжний ранок
В лісі іде, потихеньку крадеться.
Вікна веселкою грають, а ганок,
Наче та дівка, рум'янцем береться.

«По блискучій вже покрівлі…»

По блискучій вже покрівлі
Сонце тихо покотилось
І за сосни мовчазливі
Заховало личко миле.
І небесне синє сито
Золотистою мукою
Майже все уже набите.
Впала зірка за горою,
Капають яскраві зорі
В синє море,
Капають в безодню чорну,
За безмовну
Кучеряву сонну липу…
Следующая страница