Удосталь, бо така натура.
Чужий гаввах, тулуб, та шкура
Підуть їх богу на алтар.
Сидить собі Коала-цар
У замку, ще при кабінеті,
І на великому портреті
Його величність ще висить.
Але Країною гримить
Вже не один із Зради голос.
І набуха кровавий колос,
Що революцією звуть….
ХХІV
Але, скажу я вам мабуть
Про головних тварюк із Зради,
Що всім брехати навчились радо
Десь у заморських Павуків.
Так, першим зрадив рідний хлів
Великий Боров шоколадний;
Любив оцей «пустун» огрядний
Із кров’ю ласощі жувать.
Йому узявсь допомагать
Не сповна розуму Опосум,-
Той ще з народження гундосив,
Та всіх булавками колов.
Він несинітниці молов