Та завжди в зграї є вожак.
Від хижаків до неборак
Цей атавізм ведеться й нині….
ХІХ
Аж ось по-вилізли із тіні
Володарі скажених псів.
Вони у Зраді засідали,
Своєю статтю захищали
Всю волю гаспидських голів.
А щоб базікать добре вміти,
І зло невидимо чинити,
Безкарно ближніх обдирать,-
То їх заходились навчать
Заморські гаспиди прокляті;
І сиониської печаті
Тепер не оминуть панам
(Їх понівеченим родам).
Тварин усіх кошерна згуба
Прийшла у вигляді тризуба,
Як «герб» Країни, де жиєм.
Та звірі тим не переймались,
Бо пам’яті давно цурались;
Хотіли жити без проблем.
Та як же житимеш без болю
Якщо свободу, честь і волю
Свою ти панові віддав,
І з тим Покликання поклав
Своє до панської колоди.
Із тої бісової згоди
Поганий вийшов результат:
У пана чорт – як рідний брат,
А всій звірячій зграї – згуба.
І матінка Природа люба
Стоїть окремо від усіх….
ХХ
Було б видовище на сміх,
Коли б не стало так трагічно.
Навезли псів напівдурних,
Ті на Галявині Величній
Поча́ли з мавпами стрибать.
За те банани роздавали;
А псів голодних розпоча́ли
Нечистим зіллям напувать.
Мавпи́ за те старанно вили,
А пси і зовсім подуріли
І шаленіли без вини.
Бо їм пани усе прощали
І навіть скарбом пригощали,
Дарили блазнівські чини.
Тепер панів тих стало видно.
Дивитися на них огидно,
Але святії на словах.
Патріотизм в товстих вустах
Аж клекотить в безодні міри.
Та з їхньої гладкої шкіри
І жмут волосся не впаде….
ХХІ
Життя в Країні ще іде
Старим шляхом – доси́ть вигі́дно:
З печери пасовисько видно,
Живуть тварини де-не-де,
І взимку жмут трави чима́лий
Перепадає від Коали
Усім звіра́м, хто тут жиє.
Багато хто із них жує
І зайвий кус на кожне свято;
Стрижуть із хутра небагато,
Коли іде розплати час….
ХХІІ
Аж, що це, – чи війна у нас?!
Країну вибухом струснуло
І димом небо затягнуло,
В корчах зайшовся весь Майдан,
Тобто – Галявина. Вулкан
Низьких подій струснув Країну.
І відтепер немає спину
Тому, що Змії почали.
Їх чорне військо повели,
Проти добра, проти любові,
Їх діти. Ще прол’еться крові
Тварин нещасних по землі.
Ті хто давно служив імлі,
Нахабно стали перед світом.
Та що на те тваринам ситим,-
Не ймуть вони очам своїм
І нині. Отже – гинуть їм….
Глава 4
ХХІІІ
В Країні тиші вже не стало.
Але ще сподівавсь Коала
Утихомирить ворогів.
Та не второпав він, що слів
Вже недостатньо, треба дії.
Прийшли до трону лиходії
Не для того, щоб говорить;
Та треба крові їм попить