Cмуток думок поглинув Анну і обіймаючи щойно витягнуту, але не відкриту книгу, вона відправилась до країни сновидів. Через 2 зупинки двері відчинилися, їх скрип викинув дівчину до реального життя.
Незнайомець сів навпроти, а велику спортивну сумку закинув на верхнє ліжко. Дівчина його не цікавила, чого не можна було сказати про останню. Дивне відчуття, неначе вони уже були знайомі, хоча Анна чудово розуміла, що бачить його вперше. Підсвідомість же уперто стверджувала: «Ви вже зустрічалися раніше! Нумо, дитинко, згадуй де!»
Берци, шкіряна курточка, чорний светр, накачені м'язи – Анні завжди подобалися такі чоловіки, більше того, вона шаленіла від них. Та, не зважаючи на привабливість, взаємністю їй відповідали рідко. Душа непомітно стала позаду тіла. Тому Анну не помічали, її не існувало, вона була примарою в світі тих, хто створював імідж світу.
Хвилини спливали за хвилиною і те дивне відчуття, наповнивши все купе з верху до низу, просочившись в кожну клітинку організму, заповнивши весь простір матерії вибухнуло.
– Перепрошую, а ти в Тростянецькому санаторії ніколи не був?
– Ні.
– Тоді вибач, переплутала. Ти мені знайомим здаєшся. Можливо десь в місті бачилися?
– Можливо.
Кінчики розмови безплідно відправилися до крапель, що з новою силою почали бити у вікно. Суха відповідь зімкнула вуста Анни, а сором спалахнув рум'янцем на щоках. Молодий чоловік ввімкнув музику, відкинувши світло-русе волосся від очей. Його яскраво блакитний погляд зачаровував. В ньому помирала кожна, але ще ні одна не народилася.
Ховаючи погляд, Анна відкрила книгу. Але це була не звичайна історія в твердій палітурці, а аромат зимових спогадів, вечірня втома, що лежала між старих, пожовклих листочків. Книги завжди були і будуть найвірнішими друзями тих, хто при народженні помилився епохою.
Відкривши книгу, Анна пробігла кінчиками пальців до чорної закладки. Вона купила її на пероні, у знівеченої життям бабусі, остання ж зробила стрічку з польових квіток, пофарбувавши її у символічний колір смерті. Дивне життя! Руками знищеної долі воно вбило істинну душу світу, аби створити штучну природу для переплетінь неіснуючого буття.
Закладка трішки надірвалася знизу. Волелюбна, хоча і нічим не примітна ромашка, навіть після смерті не могла миритись з такою наругою. Попіл фарби забруднив сторінку, одну з найцінніших. Однак, кожна прикрість несе в собі чарівну мету, тому її завжди потрібно сприймати як подарунок. Анні сподобались такі химерні візерунки, вони прикрасили слова, добавили відтінок таємниці до сторінок загрубілого паперу.