«Я тут зовсім сама, – думала Марія – от якби когось зустріти. Бажано доброзичливого».
Звідки не візьмись, з'явилися хлопчики, дівчатка. Вони посміхалися і про щось розмовляли. Тут вони побачили Марію і підійшли до неї.
– Яка дівчина! Погляньте! Як тебе звати?
– Марія – відповіла вона ніяково.
– Ти, мабуть прийшла до нас із Острова Досконалості?
– Дивний острів Вперше чую Ні, ні, я з міста Н., і, здається, заблукала.
– Так ти шукаєш свій дім?
– Шукаю.
– Ми знаємо де це і обов'язково тебе відведемо.
– Справді? Буду вдячна.
Про себе дівчинка подумала, що цього разу їй також слід бути обережною, бо ще не відомо, чим може повернутися для неї ця подорож.
Проте вона впевнено пішла за ними бо вже дуже вони видалися добрими та привітливими. В дорозі діти роззнайомились. Звали їх правда дивно: Агнеса, Роза, Пава та Сейму. Марія подумала, що діти загалом з іншої країни, а розмовляли вони так, немов, як мінімум, з іншої планети. Вони безупинно нахвалювали Марію, її красу, розум, вишуканість та простоту. З першим можливо ще було важко сперечатись (хоча Марії було ніяково, бо в присутності цих дивних дітей їй зовсім не здавалося, що вона виглядає привабливо), що до інших речей, то дівчина дивувалась, як вони могли оцінювати її, вони ж були знайомі хвилин десять, а вже з такою легкістю оцінили те, про що зовсім не знали. Між іншим, здивування в розчарування не переросло, бо дівчинці завжди хотілося, щоб її цінували і тут, нарешті, її мрії почали збуватися. Їй прийшла ще одна ідея: а що якби вони повністю слухали тільки її, вона б з легкістю змогла б верховодити, а в школі вона потім би з гордістю розповідала, де вона була і як її сприймали. Тоді б усі дізнались, що вона не просто маленька сором'язлива дівчинка, а дійсно лідер з великої літери. Поки Марія так міркувала, ці задуми подобалися їй все більше і більше. Та не було ніякої впевненості, що ці діти будуть її слухати, та й від дерева бажань вони відійшли вже надто далеко. Все ж варто спробувати.
– А що, якщо нам і справді піти на той Острів Досконалості, про який ви мені розповідали, – сказала Марія.
– Так ми і йдемо туди, – відповіла Агнеса, посміхнувшись. Ми знали, що тобі обов'язково захочеться на нього потрапити, бо це самий гарний острів з усіх, які взагалі можуть існувати.
– А хто там живе?