Він кілька разів просив мене про це, і я самовільно, ризикуючи потрапити на гауптвахту, посадив його за каліматор на бойових стрільбах. Тоді сталося диво, якого ще не знав полк: Хамракул трьома чергами тричі розсік конус-мішень – тільки клаптики рожевого шовку впали на полігон.
Примчав на газику сам командир дивізії, послав нас обох умиватися до нашої криниці біля станційного будиночка: Хамракул отримав десятиденну відпустку, я – триденне звільнення.
– Вода в сапог поехал! – сміявся і кректав Хамракул, умиваючись, а другого дня ми вже були в Хумсані.
Мій друг, напевно, відчув, що я, мандруючи своїми слідами, наближаюся до тих, які тривожать його, він діткнувся до мого плеча, мовив:
– Розкажи, але слово в слово, що повів тоді Асам-ака… І я, облишивши своє, пригадував останню стежку Ясенюкового батька.
Хамракул постукав у хвіртку, вмуровану у високий дувал, ми довгенько чекали, поки вона відчинилася. До нас вийшов, спираючись на милиці, сивоголовий чоловік, подібний до Хамракула, лише нижчий зростом; побачивши сина, він прицмокнув, дивуючись не так з його появи, як, певне, з військової форми, потім пошкутильгав попереду нас стежкою в сад.
Важке від абрикосів і слив гілля вгиналося аж до землі, з виноградних заростей визирали медові грона, а помежи кронами дерев просвічувалися синюваті, порослі кущами головаті пагорби, що спиналися один над одним, немов велетенські сходи до гостроверхого Кук’юлю. Я задивився на це справжнє диво після одноманітних і німих пісків; Асам-ака сказав осміхаючись:
– Казав мій дід: коли зневіришся в Аллахові, піди в гори – і знову увіруєш, побачивши, що він створив… А ти звідки будеш?
– Теж з гір. Карпатських…
– Земляк! – сплеснув у долоні Асам-ака, і милиця випала з його руки. – Земляк! Кров твоя – моя кров…
Він загукав щось по-своєму, на рундук вийшла жінка з немовлям на руках, співучим голосом привітала сина, віддала йому сповиточок, а сама забігала, виносячи в сад тарелі з фруктами й сулії з вином. Хамракул гуцав на руках немовля і теж говорив незрозуміле для мене:
– Твоя сестра, в ній також твоя кров.
Асам-ака наливав у склянки вино і говорив швидко, наче боявся, щоб його не перебили:
– Ти знайди, коли повернешся додому, знайди його сина, він казав, що в нього є син… Ай, забув його фамілію… Від Тернополя йшли ми разом, а в Карпатах я нарвався на міну, весь одяг зірвало з мене вибухом, тільки ремінь залишився на тілі, дивлюсь – а ноги нема… А потім він дав мені кров, моя вся витекла. Він мав її багато, він був такий, як ми разом утрьох, і вся кров у мені – його кров…