Відчуття були дивними, спочатку захопило дух і все стислося нижче живота. Так буває на гойдалці, коли йдеш вниз і в маленькому літаку на повітряних ямах. Але тут була одна нескінченна яма.
– Ірша-а-ат! Щоб тебе, – кричав я на всю округу. Потім мене закрутило, повітря забивався в рот так, що стало неможливо дихати. Закриваю рот, відкриваю очі і бачу, мало того, що мене розкручувало, але я ще летів особою вгору. І враз усвідомив, що мій парашут в такому положенні не відкриється. Намагаюся перевернутися – не виходить. Не знаю, як це вийшло, але я смикнув за кільце. Мабуть, з переляку. Я чекав обіцяного Иршатом бавовни, але його не було. Подивившись вгору, замість купола побачив щось схоже на шматок простирадла з подушкою, від якого до моїх ніг тяглися «білизняні» мотузки. Мене охопив дикий жах і перед очима замиготіли кадри з моєї прожитого і майбутньої життів. Промайнули роки і тисячоліття, спресовані в миті…
…Старий батьківський дім. Тьмяно догоряла засиженная мухами гасова лампа з сколотым закопченим склом, підвішена до сволока кривий іржавим дротом. У повітрі висів запах згорілого гнота, прілого листя і полину. З щілини у сволоку стирчала гілка ялівцю – вірний засіб від нечистої сили, і прутик шелюги – незамінний вихователь, який служив для нас з братом, скоріше за все, як наочний посібник, ніж як знаряддя відплати за наші дитячі пустощі, які іноді виходили за рамки «дрібних». Праворуч на рубленої стіни була прибита вивернута навиворіт, вже суха шкірка жертовної кози, поруч цокали годинник-ходики, вичитуючи останні секунди, тому, що гиря разом з ножицями для стрижки овець і іржавим висячим замком вже торкнулися підлоги, що означало – годинник ось-ось зупиняться. Разом з годинником повинно було зупинитися не тільки мій час, але і час всієї Всесвіту.
Стелі та даху чомусь не було, і з висоти, без єдиного хмари осіннього неба, зловісно підморгували зорі. Я лежав на широкій батьківського ліжка з різьбленими спинками. На склі старого серванта відбивалися моя перебинтована голова і тіло, чимось нагадуючи мумію. Поруч на скрипучому стільці, згорбившись, сиділа старенька мати і кінцем великого кольорового хустки крадькома витирав зрадницькі сльози, насилу стримуючи вырывавшийся з грудей жах відчаю.