Я летів в перевернуту воронку, створюючи за собою вакуум. В горловину, а нею була моя ліжко, тепер почала всмоктувати все.
Я летів у прірву. Мимо мене пролітали уламки дощок, цегли і битих стекол. За ними машини з запаленими фарами, бекаючі вівці. Літаки, навіть падаючи, обстрілювали один одного ракетами. Бачив, як дитяча коляска, зірвавшись зі стопора, повільно виїхала на проїжджу частину дороги, по якій, прискорюючись, мчав «BMW» із затемненими вікнами. Вони, зіткнувшись, теж полетіли вниз. Я намагався зупинити коляску, дотягнувшись рукою, але раптом обважнілі руки і ноги не слухалися мене…
Страх, відокремившись від мене чорною тінню і перетворившись в тінь кошлатою баби, став наганяти мене, тягнувся кістлявими руками і, роззявивши беззубу пащу, нарешті, проковтнув мене цілком.
Затягнуло і Землю, розгорнувши її у площині, ніби географічну карту, планети і всю сонячну систему…
«Я не винен!», – кричав я. Але моїх слів не було чути.
Світ летів до чортів собачих, разом з ним і я. І я повинен був щось зробити, щось виправити і все повернути на свої місця, але я, як двієчник у шкільної дошки, не яка вивчила урок, тупо озирався по сторонам, чекаючи підказки, і нічого не міг придумати. Праворуч і ліворуч, стикаючись, вибухали планети, з уламків яких виростали букви, а букви шикувалися в слова: «Винен! Винен! Винен!»
Щось незрозуміло, сон, не сон. Треба було б вже і прокинутися, але я не міг. І десь в глибині душі усвідомлював свою причетність до того, що сталося. Але тільки почасти.
І ось я сиджу на корточках в черзі. Для мене така поза завжди була чистим покаранням, чого не можна було сказати про ув'язнених при пересиланні і південців, які годинами можуть сидіти на корточках на зупинці, чекаючи автобус. Чогось чекаємо, а чого – незрозуміло. Ноги затекли до неможливості, але вставати не можна було. Не писані правила. Порушників відправляли в кінець черги.
Стелі і стін не було. Може, й були, але вони були приховані в'язкої сутінкової серпанком. Був тільки пол, який рухався як стрічка транспортера. Стало припікати, звідкись знизу. Повітря було просякнуте смердящим запах гниючого м'яса і атмосферою безмежного жаху. Сидіти було неможливо. На ногах нестерпно боліли коли отримані порізи і садна. Кожна скалка опухла і гноилась. Я спробував змінити положення тіла. І тут же обпікся про щось гаряче.