Крап…доручив мені передати вам: треба припинити оці ваші суботні бесіди з робітниками.
Еуне. Справді? Але ж я вважав, що маю право користатися своїм дозвіллям…
Крап. Вам не слід користатися своїм дозвіллям для того, щоб робити людей непридатними в робочий час. Минулої суботи ви говорили робітникам, ніби нові машини і способи праці на верфі дуже їм шкодять. Навіщо ви це робите?
Еуне. Я роблю це, щоб зміцнити суспільство.
Крап. Дивна річ! А консул каже, що це призводить до розкладу суспільства.
Еуне. Моє суспільство – не те, що суспільство консула, пане управитель. Як старшина робітничої спілки, я…
Крап. Перш за все ви старшина верфі консула Берніка. Перш за все ви повинні виконувати свої обов'язки перед суспільством, яке має назву «Фірма Бернік», бо воно всіх нас годує. Ось що вам хотів сказати консул.
Еуне. Консул не сказав би мені цього так, пане управитель, але я розумію, кому цим завдячую. Це все клятий американець, отой, що ремонтується у нас у доку. Ця публіка хоче, щоб у нас робота йшла, як там, у них, а це…
Крап. Гаразд, гаразд, ніколи мені розводитися з вами. Тепер ви знаєте думку консула – і край. Можете повертатися на верф, мабуть, ви там потрібні, я сам буду незабаром. Прошу вибачення у дам. (Уклоняється і виходить через садок.)
Суднобудівник Еуне тихо виходить направо. Рерлун, що продовжував читати під час попередньої розмови, яка проходила напівголосно, тепер одразу ж закінчує читання і з шумом закриває книжку.
Рерлун. Отже, мої ласкаві слухачки, оце й кінець.
Фру Руммель. Ах, яке повчальне оповідання!
Фру Голт. І яке високоморальне!
Бетті. Така книга примушує замислитись.
Рерлун. О, безумовно. Вона являє благодійний контраст з тим, чим нас, на жаль, кожного дня частують у газетах і журналах. Що, по суті, криється під отою мішурою і показною розкішшю, якими хизуються великі суспільні центри? Порожнеча й гнилизна, якщо можна так висловитись. Відсутність міцних моральних підвалин!.. Одне слово, ці великі сучасні центри не що інше, як гроби поваплені.
Фру Голт. Так, це свята правда.
Фру Руммель. Та ось, взяти хоча б екіпаж американського судна, яке зараз стоїть у нас…
Рерлун. Ну, про такі покидьки людства я й говорити не буду. Але навіть у вищих колах – що там діється? Скрізь сумнів, смута, душевний розбрат, розхитаність усіх основ. А як там підірване сімейне життя! Яке зухвале прагнення підкопатися під найсвятіші істини!