Читать Підпори суспільства - Генрик Ибсен

Консул Бернік.[1]

Бетті Бернік, його дружина.

Улаф, їхній син, 13 років.

Марта Бернік, сестра консула.

Йоган Теннесен, молодший брат Бетті Бернік.

Лона Гессель, старша зведена сестра Бетті.

Гільмар Теннесен, двоюрідний брат Бетті.

Ад'юнкт Рерлун.

Руммель, комерсант.

Вігелан, Санстад – купці.

Діна Дорф, молода дівчина, що живе в домі консула Берніка.

Крап, управитель консула Берніка.

Еуне, суднобудівник.

Фру Руммель, дружина комерсанта Руммеля.

Гільда, її дочка.

Фру Голт, дружина поштмейстера.

Hетта, її дочка.

Фру Люнге, дружина лікаря.

Городяни та інші місцеві жителі, іноземні моряки, пасажири з пароплава та ін.

Дія відбувається в домі консула Берніка, в невеличкому норвезькому приморському місті.

Простора зала, що виходить в сад біля будинку консула Берніка. На авансцені ліворуч двері до кабінету консула. Далі в тій же стіні інші двері. У стіні праворуч посередині двійчасті вхідні двері. Задня стіна майже вся з дзеркального скла, з такими ж дверима, розчиненими на широку терасу; над терасою тент. Сходи з тераси ведуть у садок, обгороджений залізними ґратами, з хвірткою на вулицю По той бік вулиці тягнуться дерев'яні будиночки, пофарбовані у світлі тони. Літо. Теплий сонячний день. По вулиці проходять люди, дехто спиняється, щоб побалакати. В молочній на розі йде жвава торгівля.

У залі навколо столу сидять і шиють дами. У центрі Бетті Бернік, ліворуч від неї фру Голт з дочкою, далі фру Руммель з дочкою. Праворуч від Бетті фру Люнге, Марта Бернік і Діна Дорф. Усі дами зайняті шиттям. На столі купи розкроєної, напівпошитої білизни та іншого одягу. В глибині сцени, читаючи вголос книжку з золотим обрізом, сидить Рерлун за окремим столиком, на якому стоять два горщики квітів і склянка з цукровою водою. До глядачів долітають тільки окремі слова. У садку бігає з луком Улаф, націлюється, стріляє.

Трохи згодом з правого боку виходить, обережно ступаючи, суднобудівник Еуне. Його поява трохи відвертає увагу дам від читання. Бетті киває йому, вказуючи на двері до кабінету. Еуне несміливо прямує туди, стиха стукає, чекає, стукає знов. З кабінету виходить Крап, тримаючи в руці капелюх і під пахвою купу паперів.

Крап. А, це ви стукали?

Еуне. Консул присилав по мене.

Крап. Так, але зараз він зайнятий і доручив мені…

Еуне. Вам? Я б волів…