Зізнаюся, мені невідомо, у який власне спосіб влаштовують облогу і як врешті-решт завойовують жіноче серце. Воно для мене завжди залишалося загадкою і предметом щирого захоплення. Одні серця мають якесь вразливе місце, так би мовити – вхідні двері, в той час як до інших ведуть тисячі шляхів, а отже й оволодіти ними можна за допомогою тисячі способів. Перемога над першим – найбільший тріумф спритності і винахідливості, але вищий доказ стратегічного таланту – це вміння утримувати владу над другим, бо тут чоловікові доводиться битися за фортецю біля всіх воріт і кожної бійниці. Людина, що завоювала тисячу звичайних сердець, набуває завдяки такому подвигу певної слави, але той, кому вдається зберегти безумовну владу над серцем кокетки, – воістину справжній герой. Грізний Бонс аж ніяк не належав до розряду героїв, і ледь Ікабод перейшов до наступальних дій, як надії Брома стали помітно згасати: ніхто не бачив більше його коня в недільний вечір біля огорожі ферми ван Тасселів; між ним і наставником Сонної лощини крок за кроком розпалилася ворожнеча не на життя, а на смерть.
Бром, не позбавлений своєрідного, хоч і досить дикого і грубого лицарства, був не проти довести протистояння до відкритого зіткнення і розв’язати суперечку про даму серця відповідно до звичаїв найбільш прямолінійних мислителів – я маю на увазі мандрівних лицарів минулих часів – тобто, просто кажучи, двобоєм. Але Ікабод надто добре усвідомлював співвідношення сил, аби прийняти виклик і вийти на арену турніру. До нього дійшли хвалькуваті слова Брома, який заявив, що «він складе вчителя вдвічі і засуне на дальню полицю в його власному класі», тож вжив необхідних заходів, щоб не надати слушної нагоди для виконання цієї загрози. Його послідовна і вперта миролюбність доводила Брома до сказу. У нього не залишалося іншого вибору, аніж звернутися до випробуваного арсеналу сільської дотепності і обрушитися на свого суперника градом грубих витівок. Бідолаха Ікабод став предметом переслідування з боку щедрого на вигадки Бонса і його буйної ватаги. Вони спустошували його колись мирне царство, підкурювали, заткнувши пічну трубу, його школу співу і, незважаючи на грізні перепони у вигляді вербового прута і віконниць, пробралися якось вночі у шкільне приміщення і наробили тут такого Содому, що бідолаха вчитель ладен був подумати, що у нього в школі справляли шабаш чаклуни і чарівники тутешніх місць. Та що обурювало найбільше – Бром хапався за будь-яку можливість виставити Ікабода смішним перед тією, хто заволоділа його серцем: він навчив свого негідного пса потішно скиглити і повискувати і, привівши його до Катрін, заявив, що це гідний конкурент Ікабода, здатний аж ніяк не гірше за останнього посвятити її в таємниці виспівування псалмів.