#стихиpotopalska - страница 2

Шрифт

Интервал

Ніби і не спала, але наче виспалась

І бувала злою,

Може і нестерпною,

Зараз вже спокійна, зараз я с тобою

Нині, як ніколи, буду я відвертою,

Так, була розгублена,

Часом дуже втомлена,

А тепер розслаблена, а тепер долюблена,

Після довгих років тільки опритомніла

І відкрила очі,

Ясно подивилась,

Вже й не пригадаю ті самотні ночі,

Бо в твоїх обіймах врешті опинилась.

Любов, вона тоді була, напевно

Любов, вона тоді була напевно,

І я вважала, що весь світ в мені

Для тебе, але то даремно

Я думала що так, бо виявилось ні.

І розцвітала від твоїх «кохаю»,

І берегла ті почуття в собі,

Надумала, що вб'ю, а потім поховаю,

Бо я вважала так, насправді було ні.

А потім сталось все, як мало статись,

І не чекав ніхто тоді біди,

Любові вже не варто нам боятись

Я знала буде так, ти – ні.

І загалом, була то нісенітниця,

То гострих почуттів комусь був брак

Гадаєш доля нам сприяє ще зустрітися?

Напевно, ні, хоч мрію я про так.

Кохання навчилось чекати

Кохання навчилось чекати,

Чекати і в дощ і в сніг,

Кохання не варто втрачати,

Заради миттєвих втіх.

Заради коштовних лахів,

Заради смачних трюфелів,

Не варто не з’їхати з даху

Від найголовніших слів.

Не варто не втратити голову

Заради вже звичних не тих,

Не варто тремтіти від холоду,

В обіймах …чужих.

Кохання навчилось чекати,

Я знаю, і знаю напевно,

Усе геть на світі мати

Без нього… даремно.

Я еду, милый, еду

Я еду, милый, еду,

Я буду поутру,

К субботнему обеду,

А может к сентябрю.

Ну что там за засада?

Как будем жить теперь?

Сто пятая преграда —

Стена, но в ней есть дверь.

Наверное замучилась,

Взяла бронежилет,

На всякий разный случай

На завтрашний обед.

Наверное, я выдохлась,

Взяла противогаз

Не очень время выдалось,

Не в бровь метит, а в глаз

Борюсь неугомонно,

Под маскою- оскал,

Я стала «раскалённой»

Но вот, опять закал!

Я еду, милый, еду

Я буду поутру,

Мы сделаем победу

К январю.

Я буду ждать, пишу тебе словами

Я буду ждать, пишу тебе словами,

Мне думать о которых не пришлось,

Пока к тебе не прикоснусь губами,

И пальцами дотронусь до волос,

Пока тепло хранит тоскующее тело,

Пока течёт по жилам его кровь,

Оно других объятий не хотело,

В нём сердце лишь одну хранит любовь.

Я буду каждый день просить у Бога

Вновь заглянуть в озёра твоих глаз,

И шорох буду слышать у порога,

И пусть казаться он мне будет сотый раз,

Рыдая, буду вздрагивать ночами,

Отчаянием снова захлебнусь,

Следующая страница