– Тут є ліхтарик та записка. – Ангела.
– Що там написано? – я.
– "Не втрачай світло. Якщо світла немає, світи та стріляй. Не дай до себе торкнутися". Що це означає? – Ангела.
– Я й сам не знаю, щось тут не так, посвіти ліхтариком на цю тінь. – я.
Ангела вмикає ліхтар, напрявляє його на силует і той починай швидко рухатися в наш бік, видаючи при цьому неприємний скрежіт та шипіння. Я поклав палець на курок та вистрілив у тінь, яка розчиняється в сліпучому світлі. Після пострілу я впав на землю, але Ангела швидко допомагає мені піднятися, ми, розуміючи, що тут щось не так, прямуємо до крамниці. Я вириваю коробку з рук та жбурляю її подалі, хапаю Ангелу за руку і ми біжемо. Тут лише один квартал, головне не зупинятися. Поки ми тікали, ліхтарі позаду почали вимикатися та, роздивившись, що за ними, ми почали помічати як там з'являються такі ж самі тіні. Ми біжимо до крамниці і вже здалека бачу ще не згаслу вивіску "Венеція". Який же я радий, Джо, що ти забуваєш робити найпростіші речі. Залишається лише одне перехрестя і ми потрапимо всередину. Позаду вже немає ввімкнених ліхтарів і ми розуміємо, що прямо зараз і над нами вони вимкнуться. Дихання через цигарки вже починає стискати груди, але я розумію, що нам треба всього лише півхвилини, аби добігти до крамниці. Світло гасне… Ми зупинилися.
– Що робити? – пошепки питає Ангела.
– Ходім, – відповідаю я.
Відчуваю жахливий мороз на тілі, мурашки на шкірі влаштовують карнавал, дихання стає повільнішим і я відчуваю слабкість. Ми повільно пробираємося через тіні, які реагують на шум та світло, і ми потрохну наближаємося до крамниці. Ангела помічає щось страшне, і я розумію, що ми опинилися у пастці. Ми повільно крадемося до дверей, Ангела в цей момент намагається роздивитися кожну тінь. Зненацька вона відпускає мою руку, а коли я обертаюся, то бачу як вона, закривши обома руками рот, намагається не вимовити жодного звуку. Я ковтаю слину та комок у горлі, який перекриває мені дихання і вже, здається, просто зараз змусить мене закашлятися. Я повільно тягнуся до її руки, аби ухоптися за неї, і вона, знайшовши мою руку, повільно починає рухатися в мій бік. Я перестав відчувати тепло від її та моїх долоней, ми мерзнемо ще більше. Тіні починають потроху рухатися до нас, і ми пришвидшуємо свій рух до крамниці. Двері різко відчиняються і старий Джо дає нам знак, щоб ми забігли. Ми кидаємося всередину, і я встигаю помітити як тіні рвуться вслід за нами. Старий зачиняє двері з гучним гуркітом, а ми залишаємося лежати на підлозі, відчуваючи, як наше життя секунду назад обернулося жахіттям. Перекладина збоку падає і тепер двері прямо таки розриває від гупання тіней. Ми озираємося довкола, усі фіранки щільно закриті, дониз спущені решітки, а старий Джо замикає останній замок ключем.