– Але дівчисько перша направила на мене пістолет, я тоді також дістав свій. Я вирішив, що Джо у небезпеці. – Роджер.
– Зрозуміло. Тобто ти не збирався вбивати Джо? – я.
– Звичайно, що ні. Джо – наш великий герой, я його шанувальник, він переміг самого Грасула. Як його вбивати? Якби не він, мене б тут не було. – Роджер.
– Грасула? – я.
– Так, мерзотник один. Виглядав жахливо, наче атомна війна. Усе лице у шрамах, як і руки. Чорняве, зализане волосся, довгий та кривий ніс, темно-карі очі, довга посмішка та тонкі вилиці, бліда шкіра, як у вовкулаки. Одразу було видно, що його недолюблювали ще з дитинства. Думаю, тому він і перейшов на інший бік. Він вважався босом усіх тіней, точніше, так його охрестили. У якийсь спосіб він здогадався як керувати тінями та постійно влаштовував нічні рейди до людей, які переходили йому дорогу. Тому ми й хотіли повернути Джо, щоб він допоміг нам раз і назавжди побороти тіні. Він був одним з кращих у нашій організації, це він вигадав світлостріли, світловий корсет, який може врятувати життя, якщо кінчаються патрони, та саме він здогадався, що тіней немає у каналізації міста. Ними можна пересуватися вночі, щоб вижити. – Роджер.
–
Значить, Джо не завжди займався своєю крамницею? – я.
–
Джо відкрив її, щоб відволікти увагу, завжди поводився, як залежний від антиквару, щоб нікому й на думку не спало, що він один з головних у нашій організації. Грасул збив на машині його сина та інших дітей у той жахливий день. Джо ще тоді присягнувся помститися йому і виконав обіцянку, але, втративши ногу, він більше не виходив на зв'язок і всі наші спроби повернути його не дали результату. Над Грасулом стояв Честер, який тепер керує тут взагалі всім, а зараз тут ви. Хто ти та ця дівчина? – Роджер.
– Я – Даніель, приїхав сюди з Кроменвілю. Дівчину звуть Ангела, вона з сусіднього Борнвудсу. За випадковим збігом обставин ми потрапили у це місто з різницею в один день, кілька днів тому, і з того часу тут почало відбуватися щось незрозуміле. – я.
Я почав розв'язувати Роджера, і він, розім'явши руки, через помітний біль піднявся з крісла. Я взяв чашку з чаєм та почав розповідати мою історію. Слухаючи мою розповідь про подорож сюди та пригоди у Дробайлі, він уважно роздивлявся дошку. Роджер не дав мені договорити, у якусь мить він пробурмотів: