Роджер дістав ліхтарик та ввімкнув його. Завдяки цьому ми знайшли вмикач. Але після того, як кімнату осяяло світлом, я відчув удар у потилицю важким предметом. Краєм ока я помітив, що Роджер отримав не менше. Тож, ми обидва втратили свідомість…
Я прийшов до тями у ліжку, Ангела сиділа у кріслі поруч та читала книжку. З іншої кімнати до мене долинали уривку розмови Джо та Роджера. В моїх очах все пливло, я не розумів де знаходжуся. Спроби піднятися не дали результату, запаморочення повертало мене назад на подушку. Ангела відклала читання та підійшла до мене. Приклавши долоню до мого лоба, вона запитала про моє самопочуття.
– Голова розколюється. Що сталося? – я.
– У Джо в сховищі розставлені пастки для непрошених гостей. Одна з таких – вмикач світла поруч зі входом, для надто допитливих торкатися його – погана ідея. У потилиці вас вдарило двома кам'яними брилами. Дивно, що ви взагалі залишилися живими, бо вони встановлені так, щоб пробити череп. – Ангела.
– Так, дійсно пощастило. Як там Роджер? – я.
– Він у нормі. Прокинувся трохи раніше за тебе і відразу ж пішов говорити з Джо. Це триває вже 20 хвилин. Я в їхні балачки не лізу: сиділа, читала, чекала, поки ти прийдеш до тями. – Ангела.
– Це я зрозумів, але чому ви з Джо тут опинилися? Що відбулося нагорі? – я.
– Я спала, а Джо займався своїми справами. Аж раптом хтось постукав у двері. Старий у мить піднявся до мене та наказав негайно збирати речі. Я взяла все, що встигла і ми спустилися сюди. А як ви здогадалися про ту кнопку на статуетці? – Ангела.
– Це єдина річ у крамниці, до якої Джо забороняв мені наближатися та, навіть коли треба було витерти пил, робив це сам. Її Роджер помітив, не я. – я.
– Зрозуміло. Залишайся поки у ліжку, тобі потрібен час на відновлення. Ти не зголоднів? Я дещо приготувала, доки ви були без свідомості. – Ангела.
– Ні, головний біль надто сильний, до того ж, мене добряче нудить. Я, скоріш за все, надовго у шлунку не затримаю твою страву. – я.
– Добре-добре, вибач. Відпочивай, набирайся сил. – Ангела.
Я знову відключився. В моїй голові знову з`явився невідомий чоловік і коли я вирішив побігти за ним у полі, почався сильний землетрус. Не знаю напевно скільки пройшло часу, але прокинувся я від поштовхів Роджера, який наполегливо намагався змусити мене повернутися до реальності. Він сказав, що все вже зібрано й вже час їхати звідси. Я розгублено піднявся з ліжка, вдягнув одежу, що висіла на стільці, та пішов до кімнати, де на мене вже чекали Джо та Ангела. Старий посміхався та пошепки розмовляв з нею. Я взяв свій рюкзак та наблизився до них, але вони, посміхнувшись мені, замовкли.