Читать Вірші з поду (збірник) - Петро Мідянка

На данной странице вы можете читать онлайн книгу "Вірші з поду (збірник)" автора Петро Мідянка. Общий объем текста составляет эквивалент 55 бумажных страниц. Произведение многоплановое и затрагивает разнообразные темы, однако его жанр наиболее вероятно можно определить как современная проза. Книга была добавлена в библиотеку 06.08.2023, и с этой даты любой желающий может удобно читать ее без регистрации. Наша читалка адаптирована под разные размеры экранов, поэтому текст будет одинаково хорошо смотреться и на маленьком дисплее телефона, и на огромном телевизоре.

Краткое описание

«Вірші з поду» – це збірка раніше недрукованих поетичних текстів відомого українського поета, лауреата Шевченківської премії 2012 року Петра Мідянки.

Автор із певних причин не включав їх до попередніх збірок.

Багато віршів написані ще в студентські роки, крім тих, які, як «паровози», були вміщені в тогочасних закарпатських партійних газетах та молодіжних альманахах.

Елегійна настроєвість викликана певними розчаруваннями в добу застою й відірваністю від культурних центрів.

Вдумливий читач має змогу порівняти ранні й пізніші твори поета, зробити своєрідний екскурс у молодість «вісімдесятників», перейнятися неперехідністю поезії.

Книга Вірші з поду (збірник) онлайн бесплатно

Все права защищены. Никакая часть электронной версии этой книги не может быть воспроизведена в какой бы то ни было форме и какими бы то ни было средствами, включая размещение в сети Интернет и в корпоративных сетях, для частного и публичного использования без письменного разрешения владельца авторских прав.

НОСТАЛЬГІЯ

Ці червоні плями букового листя…

Під дерева не випав сніг.

А ланцюг білих вершин

Мене міцно прив’язав

До маленької улоговинки,

Ще меншого села…

Сідаю на сухе букове листя.

Простуджено кашляю,

Потім думаю, що є на світі

Вулиці, на які зовсім не падає

Букове листя, а на них багато людей.

Тут зовсім на пішнику

Нема людей

І так багато торішнього листя.

«Той горіховий сад, спеленаний…»

Той горіховий сад, спеленаний

Студеною-студеною зимою.

Напівсонна, напівбожевільна ріка

На червоних пісковиках…

Ожеледистий шлях поруч

З горою і річкою.

Ти один на тому шляху,

Нікуди проступитися…

Хіба-що притулишся до сухої вільхи,

Поки проїдуть порожні «Жигулі».

Далі простуватимеш, ковзатимеш,

Поки не вигулькне біла вершина

Страшенно подібна до Фудзі,

А то лиш знайома полонина,

У підніжжі якої не квітнуть троянди,

Екзотичні папороті живуть тут із правіку.

Німо застигаєш, наче суха папороть,

Котру не змогли замести сніги.

«Мовчать кольорові енциклопедії…»

Мовчать кольорові енциклопедії,

Мовчиш ти, як декоративна статуетка

В цьому хаотичному підвалі.

Підлітають до вікон і б’ються у вікна

Жовті бабки якісь фантастичні.

Листаємо рукописи:

Чути лишень, як гальмують трамваї,

Як сміються діти перед високими будинками,

І німо дивиться Леонардова «Пані з горностаєм»

Із журнальної вклейки

На оці рукописи,

Де горять наші душі,

Де необхідно мовчати,

Бо вже слова такі зайві

Й боляче-боляче порожні…

«Надокучливий сніг довго лежить на долині…»

Надокучливий сніг довго лежить на долині.

Люди поскидали хутряні шапки.

Вже й ліщина бавиться сережками.

Долиняни пораються у теплицях…

А ти, твої гори, завалені старим снігом,

Як непотрібом.

Але ж не хочеш, щоб ніч покоротшала,

Коли день не твій, тільки ніч…

Не просто темінь – фантазія

Разом з еклектикою місяця лютого.

«О, ти вмиротворенна пущо!..»

О, ти вмиротворенна пущо!

Як я не втямив твій розвій

Протягом місяця:

Це ж яворове пагіння зімкнулося в кроні,

Це птиці з’явилися в оперенні райському

І місяць вгніздивсь в сідловині зеленій.

Дев’ять місяців апатії…