Читать Марія (Український) - Jorge Isaacs

Розділ І

Я був ще дитиною, коли мене забрали з батьківського дому, щоб почати навчання в школі доктора Лоренцо Марії Льєрас, заснованій в Боготі за кілька років до того і відомій на той час по всій Республіці.

Напередодні моєї подорожі, після вечері, одна з моїх сестер увійшла до моєї кімнати і, не сказавши мені ні слова ласки, бо її голос був сповнений ридань, відрізала кілька волосин з моєї голови; коли вона вийшла, кілька її сліз скотилися по моїй шиї.

Я заснула в сльозах і пережила неясне передчуття багатьох страждань, які мені доведеться пережити згодом. Ці волосинки, зняті з дитячої голівки, ця пересторога любові проти смерті перед обличчям такої великої кількості життя змусили мою душу блукати уві сні по всіх місцях, де я провів, сам того не усвідомлюючи, найщасливіші години свого існування.

Наступного ранку батько відв'язав мамині руки від моєї голови, мокрі від сліз. Сестри витерли їх поцілунками, прощаючись зі мною. Марія покірно чекала своєї черги і, заїкаючись на прощання, притулилася своєю рожевою щокою до моєї, здригнувшись від першого відчуття болю.

Через кілька хвилин я пішов за батьком, який сховав своє обличчя від мого погляду. Тупіт наших коней на гальковій доріжці заглушив мої останні ридання. Шум Сабалетів, чиї луки лежали праворуч від нас, з кожною хвилиною зменшувався. Ми вже огинали один з пагорбів, з якого з будинку можна було побачити бажаних мандрівників; я звернув очі в його бік, шукаючи одну з багатьох близьких: Марія була під виноградними лозами, що прикрашали вікна кімнати моєї мами.

Розділ ІІ

Шість років потому, останні дні розкішного серпня привітали мене з поверненням до рідної долини. Моє серце переповнювала патріотична любов. Це був вже останній день подорожі, і я насолоджувався найпахучішим ранком літа. Небо мало ніжно-блакитний відтінок: на сході, над високими гребенями гір, ще напівзабутих, блукало кілька золотистих хмаринок, схожих на марлю з тюрбану танцівниці, розвіяну подихом закоханого подиху. На південь пливли тумани, які вночі вкрили далекі гори. Я перетинав рівнини зелених пасовищ, политі струмками, прохід яким заважали красиві корови, що покинули свої пасовиська, щоб блукати в лагунах або стежками, склепіннями квітучих сосен і листяних фігових дерев. Мої очі жадібно вдивлялися в ті місця, наполовину приховані від подорожнього покровом вікових гаїв, у ті фермерські будинки, де я залишив доброчесних і привітних людей. У такі хвилини моє серце не зворушили б арії фортепіано У***: парфуми, які я вдихав, були такими приємними порівняно з її розкішними сукнями; у співі тих безіменних птахів були такі милі моєму серцю гармонії!