Щоб не робила зайвих кроків,
То в робітничому бараці
Її охотили до праці.
ХІ
Та, матір Божа, Кресна сила,
Яке ледащо ти вродила,
То хоч над нею стій, та плач:
Як вчула Миша про роботу,
На пиці вилізла гидота
Немов по ній пройшовся квач.
І кволою додолу впала,
І сіпалась, ревла, стогнала, -
От-от сконає на руках.
Та лікарям не йняла віри,
І хоч «вилазила зі шкіри»,
Від них тікала по кутках.
Хворіла Миша від роботи…
ХІІ
А втім Коалі злі турботи
Поча́ли Змії додавать.
Бо їм Країни благодать
Була, як ладанка для чорта.
І от у Зраді зла когорта
Поча́ла з тіні поставать.
І вголос почали кричать
Про несусвітнє тії пики.
Всі глашатаї та музики,
Що в Гадів брешуть на ціпку
Поча́ли ту бридню гірку
Зливати жителям у вуха.
Звірячий люд те якось слуха
І сатаніє від думок, -
Мовляв, життя немилим стало.
І революції росток
Вже зріє супротив Коали.
ХІІІ
Аж тут до трону надійшли
Країн чужих сановні звірі;
Слова і лестощі несли
Про спільний рай в новому мирі.
І почали рядить про теє,
Що Зрадам слухать залюбки:
Про пиху, – то для них святеє,
А для народів – навпаки.
Іще патякали про гроші,
Про вигоди багатіям;
Народу – теж життя хороше,
Та згідно деяким статтям.…
ХІV
Масні слова лились рікою.
Вони позбавили спокою
Зрадливих владних паничів.
Ті засідали уночі,
Щоб якось викрутить до Згоди.
Про те, як житимуть народи
Не думав в залі жоден звір.
Коалі в лапах той папір
Вони несли, зібравшись з духом.
Той почухрав собі за вухом,
Надалі взявся до листа…
Хоч Істина бува проста,
Проте пани її сховали,
Бо друкувати наказали
По кілька сотень сторінок.
Коалі аж вкололо в бок
Від того дикого прожекту.
Та нехтувати Зрадну секту
Він зараз же не міг ніяк:
По перше – був в душі добряк,
По друге – не дали б закони;
Та й від чужих Країн прокльони
Були йому не до ладу.
Бо, мовим прямо, на біду
Коалине сімейство нині
Держало з скарбом різним скрині
В отих Країнах, у мінял;
Хоча патріотизм хороший
Не в’яжеться з поняттям «гроші»
(А з тим – «офшори» і «обнал».)….
ХV
По всій Країні ґвалт почався,
Бо хто на Згоду сподівався –
Коала те не підписав.
І в Зраді не один стрибав,
Та сипав до царя прокльони.
Ось глашатаї на корону
Поча́ли кликати дурне.
Бо з рук текло життя масне,
А глашатаї та музики,-
Усі, від мала до велика,
Служили не своїй землі.
Чужі заморські королі
Давно усіх собі купили.
І ті вищали, щоб за вила
Узявсь звірячий весь народ.
І щоб усім щасливо жити ,