– Куди ж ти тікаєш? На твоєму місці я б зупинилася. Зовсім не розумно в таку погоду мокнути на вулиці. А вдома я наллю тобі молока.
Кошеня немов почуло і зупинилося. Марія також. Їй вже набридло йди через ці зарослі. Листя було мокре і не приємно прилипало до тіла, стеблі болюче кололи ноги. А сукня: вона була геть зіпсована! Великі цятки бруду були скрізь. Дівчинка намагалась придумати, що вона скаже вдома мамі. Її роздуми перервав чийсь голос:
– Білеско, де ти ходиш? Ми тебе всі шукаємо.
Хто це розмовляє? Не було видно жодної душі. Марії стало цікаво, вона здогадувалась, що Білеско це й було те кошеня, за яким вона так довго гналася. Та ще було цікаво чиє воно. Марія попрямувала в той бік, де чувся голос і раптом зупинилася. В тій стороні де завжди була огорожа тепер виднілась хвіртка. Вона була відкритою і кошеня вбігло до неї. Дівчинка поспішила за ним. Зайшовши, вона побачила інший сад, який раніше ніколи на бачила. Дощ закінчився, але тут, здавалося, його й не було. Дзвіночки, ромашки, троянди і ще якісь чудернацькі квіти росли тут і там. Багато дерев, як великих, так і дуже маленьких, росли в цьому саду. Було дуже сонячно і не звично. Марія вирішила піти далі. Вона й помітить не встигла куди ділося кошеня і того, хто його кликав також не було видно. Та вже кошеня її більше не цікавило. А от сад – інша річ. Він був дуже незвичним. і що цікаво, раніше вона його тут не бачила, хоча її сім'я жила на цьому місці вже близько десяти років.
Стежка, по якій вона йшла, повернула наліво і дівчинка почула якийсь галас.
– Це все я, це завдяки мені, стільки я зробив!! Правда супер? Похлопайте, похлопайте!
Перед собою Марія побачила галявину де були досить дивні істоти. Зростом вони були маленькі, довгі руки вони складали на грудях, немов не знаючи де їх діти. Обличчя випромінювало впевненість і якусь не зрозумілу гордість. Їх було не так вже й багато, проте стояли вони колом в середині якого був один із них. Саме він виголошував ці слова.
– Так, так, – промовляв він впевнено – завдяки мені. І всі ми тепер будемо жити винятково щасливо, бо я, присягаюся, що все, що було зроблено мною, буде на благо мені, тобто вам…
Тут він затих, бо побачив Марію, яка досі стояла тихо і спостерігала цю дивну картину.
– Агов, дівчино, іди сюди. Так, так, я до тебе звертаюся.