– Ну, Крилатий! Ну, Нечистий, не вистачало мені бути ще і трансвеститом? – вилаявся я.
– Пані Билкис! Вам запрошення від самого царя Сулеймана, кажуть, доставила якась птиця і полетіла назад.
– Іди, – кажу йому я. А самого цікавість розбирає. Біжу до дзеркал. А звідти дивиться на мене дівиця неписаної краси. У мене навіть щелепа відвисла. По мірі того, поки ми дивимося один на одного, вона починає мені подобатися. І справді, вона була дуже красива. Але я десь читав, що у царівни Савської – Билкис, за чутками були козлячі ноги. Зі страхом задираю плаття і бачу, що ніжки цілком пристойні і навіть дуже! І їх, вважаю, треба ховати від чужих очей, щоб не наврочили. І тут же одергиваю сукню, з тривогою озираючись по сторонах. – Отже запрошення самого царя Соломона, – міркував,… вірніше міркувала я вголос, розглядаючи послання з печаткою ізраїльського правителя. – Їхати, не їхати? Може, він хоче взяти мене в жони? Так і так кажуть, у нього сімсот жон і триста наложниць! Але він дуже багатий і мудрий правитель! Непогано поговорити з ним, та випробувати його загадками і питаннями, наскільки він розумний. А там подивимося.
Дзвоню в дзвіночок. Двері розчиняються, і важливо входить чоловік років п'ятдесяти з ятаганом на боці.
– Так, Пані! Бажаєте чого?
– Прийшло запрошення царя Соломона. І в полнолунье виїжджаємо до нього. Сто верблюдів навантажите товарами та пахощами, золотом і дорогоцінними каменями. Їжі і води не шкодуйте – дорога довга і небезпечна. Так людей збройних не забудь.
– Слухаю, Пані Билкис.
Шлях був довгим і виснажливим. Але все-таки варто було стільки трястися на верблюдах через пустелю, щоб зустрітися з самим царем Соломоном. До міських воріт виїхав сам правитель верхи на баскому коні з невеликою свитою і, побачивши мене, розцвів в усмішці:
– О, Пані Билкис! Я багато чув про Вашу красу, але не думав, що до такої міри. Ви чарівні! Вас проведуть у Ваші покої. Відпочиньте з дороги. А потім милості прошу до нас, поговоримо.
Стіл ломився від страв. Страви змінювалися один за іншим. Музика і танці наложниць сприяли до мирній бесіді. І ми говорили з ним про все. На сьомий день нашої розмови він сказав:
– Моя Пані! Мені здається, що ми з Вами споріднені душі. І не завадило б нам стати ще ближче…
– Це неможливо. І, по моєму, Вам і без мене достатньо своїх наложниць?