Була друга година ночі, коли, перетнувши село П***, я зупинився біля дверей будинку, де жив лікар.
Розділ XVI
Увечері того ж дня лікар пішов від нас, залишивши Марію майже повністю одужалою, прописавши режим, щоб запобігти повторному приєднанню, і пообіцявши часто її відвідувати. Я відчув невимовне полегшення, коли почув, як він запевняв її, що небезпеки немає, і для нього, вдвічі більше, ніж для мене, вона стала вдвічі люблячішою, ніж до цього, тільки тому, що Марії пророкували таке швидке одужання. Я зайшов до її кімнати, щойно лікар і мій батько, який мав супроводжувати його цілу лігу, вирушили в дорогу. Вона якраз закінчувала заплітати волосся, дивлячись на себе в дзеркало, яке моя сестра тримала на подушках. Почервонівши, вона відсунула предмет меблів убік і сказала мені
–Це не заняття для хворої жінки, чи не так? Але я почуваюся досить добре. Сподіваюся, я більше ніколи не змушу вас до такої небезпечної подорожі, як минулої ночі.
У тій поїздці не було ніякої небезпеки, – відповів я.
–Річка, так, річка! Я подумав про це і про багато речей, які можуть статися з тобою через мене.
Подорож за три ліги? Ти називаєш це…?
Та подорож, під час якої ви могли потонути, – сказав лікар, настільки здивований, що ще не встиг натиснути на мене, а вже говорив про це. Вам з ним, коли ви поверталися, довелося чекати дві години, поки річка зійде нанівець.
Лікар на коні – це мул, а його пацієнт – це не те саме, що хороший кінь.
Чоловік, який живе в будиночку біля перевалу, – перебила мене Марія, – коли впізнав твого чорного коня сьогодні вранці, був здивований, що вершник, який стрибнув у річку вчора ввечері, не потонув, коли він кричав йому, що броду немає. О, ні, ні, я не хочу знову хворіти. Хіба лікар не сказав тобі, що я більше не буду хворіти?
Так, – відповів я. – І він пообіцяв, що протягом цих двох тижнів не пропустить жодного дня, щоб не завітати до тебе.
–Тоді тобі не доведеться знову їхати вночі. Що б я робив, якби…
–Ти б багато плакала, чи не так? -Відповіла я, посміхаючись.
Він подивився на мене кілька секунд, і я додала:
Чи можу я бути впевненим, що помру в будь-який момент, будучи переконаним, що…
–Від чого?
А решту вгадуєш по очах:
–Завжди, завжди! -додала вона майже потайки, ніби розглядаючи гарне мереживо на подушках.
І я маю сказати тобі дуже сумні речі, – продовжив він після кількох хвилин мовчання, – такі сумні, що вони стали причиною моєї хвороби. Ти був на горі. Мама все про це знає; і я чув, як тато розповідав їй, що моя мати померла від хвороби, назви якої я ніколи не чув; що тобі судилося зробити чудову кар'єру; і що я… Я не знаю, чи те, що я чула, правда – я не заслуговую на те, щоб ти був зі мною таким, яким ти є зараз.