Вiрменська читанка - страница 2

Кстати, на русском имеется подстрочник поэмы, вытуженый В. Брюсовым в 1916 г., из конъюнктурных соображений. И с той поры армяне трепетно перепечатывают «перевод Мэтра» самыми люксусовыми изданиями, присваивают его имя всему, что подвернётся (набери в строке поисковика «…имени Брюсова…» и – изумись).

И это при том, что якобы поэт-и-переводчик устроил полный геноцид ритмике автора, «суры» перековал в «касыды», а и… ну, говорю ж, подстрочник.

Туманяну в России повезло больше, однако, русско-язычному читателю его преподнесли в самый расцвет сталинской эпохи (банкетный стол в кино «Свинарка и Пастух» все вспомнили? вот же люди жили, а?), и с той поры его произведения (на русском) остались застойно классическими монументами идейно согласованного перевода.

Короче, делать мне, что ли нечего, кроме как шатать устои?

Просто позвольте предложить вам Первую Хрестоматию Армянской Литературы на украинском языке – «Вiрменська Читанка».

Ануш ыни! == Смачного!

Степанакерт, 2021-10-16

C. O.

Так, чи інак, a кажуть жив такий собі бідак – Назаром звався. Ледар, яких світ не бачив.

А боягуз! А страхополох! Сам-один з подвір´я й на крок не ступить, хоч убий. Із ранку до вечора, до жінчиної спідниці, мов пришитий: вона з хати – він за нею, вона до хати – він слідом. За те й прозвали його: Назар-Боягуз.

От якось поночі виходить Назар-Боягуз (услід за жінкою) на подвір´я. Ступив за поріг, бачить: місяць уповні, сяє – аж ну!

Мовить Назар:

– Оце, жінко, тай ніч!.. Тільки каравани різати… Серце так ото й шепоче: "Йди-но, розбий царський караван, що з Індії суне. Добра награбушь! Повнісіньку хату".

А жінка на те:

– Сиди вже мовчки, бачили таких різак.

Назар їй:

– Дурепо! Чого встряла? Не даєш караван пограбувати, добра в хату добувати! Дивись дограєшся – повчу, як з чоловіком розмовляти.

Як розбурчався! А жінка до хати – миг! І двері на засувку:

– Щоб ти луснув, боягуз! Оце і одправляйся каравани різати.

Лишився Назар за дверима. Од жаху аж посинів. Вже й молив, вже й просив, щоб відчинила – дзуски!

Нема діла; пішов під стіною скулився, протремтів усю ніч до світанку.

От і сонце зійшло; настраханий Назар, все під тою ж стіною, очікує коли жінка вийде – одведе до хати.

Сдить жде, задуманий.

А довкола день літній. Спека. Мухи дзижчять, як скажені. Та цьому ледацюрі ліньки й носа свого втерти. Тож мухи вже й ніс йому обліпили, на губі рояться.