Поміж високою огудиною ходить Киця. Курочка до Киці:
– Кицю, Кицю, ти бачила мою дитинку?
– Так, рябенька Курочко, бачила. Я лагідно її привітала: «Няв, няв». Але Курчатко побігло до річки.
Біжить Курочка далі. За нею ледве встигають Песик і Киця. Прибігла невтішна мати до річки – немає на березі Курчатка. Курочка до Жабки.
– Жабко, Жабко, ти бачила мою дитинку?
Жабка сумно відповідає:
– О, люб’язна рябенька Курочко, твоя дитинка дременула на леваду. Ква! Ква!
Розклала Курочка крила і перевальцем біжить у бік левади. За нею поспішають, не відстають, Песик, Киця і Жабка.
Назустріч Курочці виходить дядечко Їжак. Курочка до нього:
– Мудрий дядечку, ти бачив мою дитинку?
– Так, бачив. Хру, хру.
– І де вона?
– Не знаю. Хру, хру. Курчатко було тут. Я чемно привітав його з днем народження. Але воно враз зникло.
Рябенька Курочка заголосила:
– Кво-кво, кво-кво, де ти, моя нерозумна дитинко? Відгукнись!
Зашелестіли тоненькі травинки, колихнулися грубіші стебла. З густої трави вибралося… Ну, звичайно, наше Курчатко.
Рябенька Курочка кинулась до своєї дитинки. Пестила її, голубила. Вибирала дзьобом із жовтенької сукенки патички і листочки.
Курчатко тулилося до матусі. Плаксивим голосом жалілося:
– Мене лякали оті страшні звірі.
Воно направило крильце на Песика, Кицю, Жабку і дядечка Їжака.
Курочка лагідно повчала:
– Дитинко, Песик, Киця, Жабка і мудрий дядечко Їжак – твої друзі. Шануй їх і чемно з ними вітайся.
– Ців, ців, – обізвалося Курчатко до своїх нових друзів. Ще й низенько їм вклонилося.
– Гав! Гав! – відповів Песик.
– Няв! Няв! – відповіла Киця.
– Ква! Ква! – відповіла Жабка.
– Хру! Хру! – відповів дядечко Їжак. І мудро порадив: – Тримайся, крихітко, своєї матусі доти, поки не навчишся ловити різних жуків, мух і комарів.
…З хатинки у двір, обсаджений мальвами і флоксами, вийшли Дід і Баба. Старенькі голосно на всі боки скликали своїх тварин:
– Ціп-ціп, кицю-кицю, цу-цу.
Друзі наввипередки мчали додому. Попереду біг, звичайно, Песик. Від Песика лише на крок відставала Киця. За Кицею поспішали Курочка зі своєю дитинкою, жовтеньким Курчатком.
Жабка плигала в кінці вервечки. Але біля копанки не втрималася – шубовсь у воду!
І лише мудрий дядечко Їжак стояв на леваді. Він друзям навздогін махав лапкою. І махав лапкою доти, доки Песик, Киця і рябенька Курочка з Курчатком не зникли за високим огудинням гарбузів, кавунів, огірків та диньки.