Вони бы його застршелили, та усьо.
Повернувся пан Жидян та пийшов правду шукати, то у воеводи, то у
суди... З воеводою ничого не выйшло, бо пану князю Чарторийскому
той сусид родичем доводився, а потом ще пан Жидян ще якесь недобре
слово князю казав... А суд теж довго тянувся, а ще так трапилося,
що його паперы на шляхетске звання та маеток у пана Остои-Корецкого
залишились и кудысь-то зникли. Мабуть, спалены були, або на пыжи их
порвалы.
Тому як пидтвердити, що пан Жидян доси
хазяин? Паперив-то немае. Стали звати свидкив, а пан Остоя-Корецкий
привив багато власных свидкив, яки ротились та божились, що Берези
йому чи продали, чи за борг виддали. Тут, я пане, сказати не можу,
бо пан Жидян про це говорил и так, и сяк. Писля жидовской горилки –
про борг, писля меду або вина – про продаж маетка. Ви, милостивий
пане, догадуетесь, що ци свидки були з лепших друзив пана
Остои-Корецкого.
Або з его загоновой шляхты. Були добри
пани, що пана Жидяна кохали та придтримували, гроши йому ссужали,
поки справа рушилась, та на суд ходили та за пана Жидяна же слово
говорили, але усьо марно. Коли пан Жидян зрозумив, що Берез йому не
бачити, вин крулю Жигимонту написав, але той йому теж не допомог.
Так усьо и текло, як ричка з болота, але потим трапилось так, що
пан Жидян та пан Остоя-Корецкий вич на вич зустритились. Пан Жидян
мовляв, що це був честный бий, який миж шляхтичами бувае, але пан
Остоя-Корецкий, коли йому легче стало, казав, що це була спроба
його замордувати та пограбуваты.
Тому пану Жидяну кепсько стало, бо цей
суд був бы швыдче та немилостивей, и багато тих, кто йому
допомогав, вид нього видвернулися, бо грабеж та спроба морда – це
зовсим инша справа, чим до того шла. Тому пан Жидян не став
дочекатися, коли його в Луцкий замок посадят, а, може, и до ката
справа дойде. Тому вин утик, спочатку до Киеву, потим до Бобруйска,
потим до Несвижа... Але судьба його догоняла.
– Ты говорил про какой-то там бан или
как еще?
– Так, паночку, вична баниция пану
Жидяну вышла. Тоди усякий староста, що його на своей земли
зустритить, повинен був його смерти предати. Тому и пан Жидян довго
на одному мисти не сидив.
– Что-то Жидян как-то не по-польски
звучит...
– Паночку, так дид пана Жидяна не
поляком був, а армяном. Його за якись-то заслуги круль Жигимонт
нобилитував, а Березы вони за свои кошты куплялы. Тому призвисько
на ихней мове було майже таке, але иншим до языку неподобно. Тому
их сначала Жевдян называли, а пизднише Жидян. Так и
залишилось.